Маленька зірочка Суїні

Маленька Зірочка Суїні.

Часто перше враження буває хибним. Ми, нажаль, не завжди можемо визначити- хто є хто.

А можливо, зовсім і не на жаль, а навіть на радість.

Так, мабуть, все ж-таки цікавіше...

 

«Маленька зіронька Суїні»

 

Вона жила у звичайній пластиковій коробці з підстилкою із тирси та кришкою з металевих прутиків. Коробка стояла у звичайній кухні звичайної київської квартири, у звичайному будинку по вулиці Басейній. А ще в цій квартирі мешкала звичайна родина –дівчинка, мама і тато. Але це зовсім не означало, що й сама вона була звичайною. Звичайною морською свинкою на ім’я Фрося.

Морську свинку подарували дівчинці Асі. На день народження. Дідусь. Щоправда, Ася хотіла мати кролика, але мама сказала, що кроликам погано у міських квартирах. Хом’ячок занадто малий для тієї зливи пестощів, яка дістанеться йому від непосидющої, нетерплячої, страшенно допитливої й не дуже слухняної дитини. Хом’ячок би не витримав. Морально. І фізично. Лабораторні пацюки якісь нерадісні. І надто вже практичні. Одне слово, вибір упав на кавію (так по-науковому звуться морські свинки).

  • Фро-о-ся,- лагідно промовила бабуся, обережно підносячи до обличчя пухнастий клубочок.

 Свинка нащупила вушка, і очі її стали сумні. Ніс разом из верхньою губою витягнувся трошки вперед – вона засмутилася. Справа утому, що звали її зовсім не Фрося.

  • Сви-и-и-нка, маленька сви-и-и-нка, - примовляла матуся, поглажуючи крихітку пальцем.
  • Суїні! Так-так, мене звуть Суїні! – радісно завищала свинка. Дуже прикро, що ніхто цього не зрозумів. Сперечатися з бабусею- марна річ. Вона сказала- Фрося, значить – Фрося.

 

У місто тихенько закралася ніч. Вона розтікалася по вулицях, огортаючи будинки, струменіла крізь розчинені нарозпах вікна й ледь-ледь відчинені кватирки, просочувалася в кожну щілинку та тріщинку. Літня київська ніч. У серпні вона вже не така задушлива, як у червні чи липні. Легкий вітерець несе прохолоду, здуваючи пил з асфальту та листя з дерев. Уже не жарко, але ще й не холодно. Вже не літо, але ще й не осінь.

Дивовижна та чарівна пора. Чому чарівна? А хіба ви не знаєте, що в серпні зірки яскравіші, ніж у будь-яку іншу пору року? Саме в серпні слід довго і пильно дивитися на небо, загадавши бажання. Дивитися і чекати, коли зірветься зірка. Бажання має бути напоготові, воно має бути найзаповітнішим, і промовити його ( не обов’язково вголос – можна про себе) треба встигнути, поки зірка падатиме. І тоді те, про що ві мрієте, обов’язково здійсниться. Правда- Правда. Перевірено.

Суїні про це не знала. Вона лежала у своїй маленькій пластиковій хатинці. Її огортали приємні пахощі свіжої тирси й ледь зів’ялої трав. Свинка зручно влаштувалася на спині, закинувши праву задню лапку на ліву. Суїні думала. Вона думала про те, як важко, коли тебе ніхто не розуміє. Коли тебе начебто і слухають, але чомусь не чують. Щось розпирало її зсередини. Від цього “ чогось”  стояла грудочка у горлі і сльози наверталися на очі. “ Мене люблять, мене годують і гладять, мене лоскочуть за вушком і чухають животика. Чому ж мені так сумно?”.

Суїні побачила зірку, що падала. Поті ще і ще. Як цн було гарно! Свинці чогось дуже хотілося. Як прикро, що вона сама не могла зрозуміти- чого. Вона згорнулася клубочком, увіткнулася мордочкою в передні лапки й розплакалася. Мабуть, від самотності.

 

ІІ

Хвостик літа якось зовсім непомітно зник за дверима Асиної школи. Життя Суїні трохи змінилося. Вражень ставало день у день більше.

Вранці уся сім’я збиралася на кухні. За сніданком. Свинку також годували. Але якщо матуся просто клала капустяний листок перед ноом пухнастої крихітки, то тато вважав, що їжу треба заробити. Тому він відсував призначений для Фросі- Суїні шматочок далі від отвору на кришці хатинки, примушуючи її майже вилазити з коробки. Кмітлива Суїні швидко засвоїла цей трюк і без жодних зусиль діставала кусники.

Щоправда, у відповідь на це вона вирішила навчити дечого своїх господарів. Татко виявився кмітливим і засвоїв те, що від нього вимагалося. Коли Суїні починала тихенко свистіти, він відчиняв холодильник і діставав з нього їжу. Суїні натішитися не могла- які здібності!

Близько дев’ятої усі хутко зникали,і Суїні тільки й залишалося, що лежати на дні коробки, слухатигамір вулиці та дивитися на чудернацькі хмаринки, що пропливали в небі. Небо весь час змінювалося. Суїні ніяк не могла зрозуміти, що від нього залежить: колір неба від її настрою чи навпаки?

Іноді, коли кватирка була відчинена, до неї залітав вітер. Він не залишався надовго в маленькій кухонці- самі поміркуйте, ну що йому там робити? Вітер був надто пустотливий і неуважний. Суїні він просто не помічав. Але одного разу, коли він рвучко, як завжди, заскочив на кухню і, похапцем озирнувшись на всі боки, вже збирався випорхнути туди, звідки з’явився, свинка піднялася на задні лапки і промовила: “Зачекайте, будь-ласка”. Вітер очманів. Від несподіванки. Хотів тихенько прослизнути назад, та вітер нічого не вміє робити тіхенько. Чашка із залишками татової кави впала і з голосним дзенькотом розлетілася на друзки. Скадки посипалися на кришку свинячої хатинки, а кава вилилася на шубку кавії. Немає лиха без добра- Вітер нарешті помітив волохату красуню. Вибачатися він і гадки не мав. Він витріщив на Суїні очі (звісно, Вітер такж має очі, а інакше як би він бачив?) і безцеремонно заявив: “Яка гарненька! І що тільки така красуня робить у тісній коробці?”  Суїні засмутилася. Тут вітер зрозумів, що бовкнув якусь дурницю, й відразу бовкнув наступну: “Якщо бажаєш, можу взяти тебе з собою”.

Ну як, скажіть на милість, він міг її взяти з собою?

Ось і Суїні сказала йому те ж саме: “ А як? І навіщо? Мене тут годують і по суботах купають з духмяним полуничним шампунем. Мене люблять. Зі сною граються... Так, іноді мені буває сумно, і тоді чомусь хочеться співати й танцювати... – Тут Суїні звелася на задні лапки і почала повільно повертатися, крутити головою й сумно-сумно підспівувати собі в ритм танцю.

Вітер зовсім розгубився. “Морська свиня, що співає і танцбє. Цікаво!” –подумав він і сказав: “А тобі ніколи не спадало на думку, що журба гризе тебе, бо ти не бачиш нічого, окрім власного носа та моркви, яку тобі дають на обід? Люблять, годують... Так-так, зовсім забув- ще купають та граються... Фантастика, а не життя!

“Неправда,”- обурилася Суїні,- я бачу не тільки ніс та морквину! Я дивлюсь на небо! А там можна побачити стільки цікавого! А потім- що ж я можу зробити? Мабуть, такак моя доля...- І свинка понуро похилила голову.

Такої зневіри й байдужості Вітер витримати не зміг. Він схопився з місця й полетів геть. Наче й не було його зовсім. Я ж попереджала – він був дуже свавільний і невихований.

 

ІІІ

Дні йшли за днями. Ранок поступово ставав вечором. Суїні дуже подобалася ця пора – всі збиралися вдома, вечеряли, розповідали, що й кого трапилося. Свинку брали з коробки на руки й гладили, називаючи при цьому Фросею. Вона навіть звикла до цього кумедного імені. Ася вчила її розмовляти по-французьки і дзвінко сміялася, повторюючи: “Уї,уї”- це Фроська каже “так”.

Інколи всі разом дивилися телевізор. Далекі країни, морські подорожі – це так вабило. Хотілось пірнути туди, в екран, до буйства шалених кольорів, і розчинитися в них.

Суїні уявила собі, що вона пливе океаном – з Південної Америки до Європи, навкруг шаленіє ураган, а вона – відважна мандрівниця, яка рятується від гидких, ненажерливих інків, що зазіхають на її ніжне м’ясце.

Так-так, свинка була надзвичайно кмітлива й спеціально потрапила на очі конкістадорам, сподіваючись на те, що сподобається їм і вони заберуть її з цих жахливих місць. Але ці жахливі місця були її батьківщиною. І тепер їй заманулося там побувати. Хоча Суїні не знала напевне- може, це їй просто здавалося...

IV

 

Зима дихала у вікна, і від цього на шибках з’являлася поморозь. Вранці на кухні було дуже холодно. Суїні, намагючись зігрітися, забивалася в куточок коробки, занурившись у тирсу й вкрившись газетою, немов ковдрою. Вушка в нех були зовсім холодні. Суїні мріяла про теплі краї, де не буває снігу та всепроникливої вогкості, що забирється під шерсть і змушує все тільце тремтіти. Вона тихенько повискувала, начеб-то скаржилася сама собі.

Раптом кватирка відчинилася, й до кухні увірвався вже відомий нам пройдисвіт. Узимку він став ще нахабнішим.

Кухня сповнилася невідомими для Суїні запахами. Неповторний аромат морських водоростей, прибережних скель, екзотичних трав та квітів приємно лоскотав ніздрі. Вітер почав розмову, і свинка відчула акцент, не притаманний йому раніше.

  • Як ся маєш, сеньйорито? Не прогризла ще від нудьги дірку у своїй убогій хатинці? Ні, нічого не змінилось- та сама морквина й чиста підстилка з тирси!

Свинка анітрохи не образилася. Вона була рада бачити та чути Вітер. Вона навіть скучила за ним. Трохи. І потім- їй захотілося дізнатися у вітру “Скажи краще, чи був ти коли-небудь у Латинській Америці?”

Чи був він?! ТА він усюди був!!! Це ж треба було додуматися спитати про таке!!! Його!!! А навіщо це знати морській свинці?

            Суїні чесно розповіла йому про своє сильне бажання побувати на Батьківщині предків.

            Потяг до подорожей- це викликало у Вітра повагу, але як допомогти маленькій, дурненькій Суїні, він не знав. Хоча- осяяння прийшло несподівано- хто більше за всіх подорожує? Артисти, звичайно!

            Суїні схилила голову набік і подивилася на вітра поглядом, який можна назвати дуже-дуже осудливим. Сльози навернулися на маленькі темно-карі оченята. Відкрити душу – і кому? Безцеремонному насмішнику.

“Нема у тебе, Вітре, ні сорому, ні совісті. ” Вітер засмутився: “ Але ж я серйозно! Згадай, як ти танцювала та співала минулого разу. Трішечки репетицій, - і можна виступати. Повір мені, я на цьому розуміюся.

            Він пішов по-англійськи – не сказавши “до побачення”. Тобто полетів. Суїні навіть не помітила, як він зник. Вона думала, а якщо вітер має рацію? Що вона втрачає? Їй подобається співати й танцювати – чому ж те, що вона робить, не може сподоатися іншим?

            І почалося. Вона намагалася займатись тоді, коли нікого не було вдома. Інколи домашні з’являлися несподівано- репетиція вмить закінчувалася.

            Суїні запевняла себе, що танцює та співає не задля визнання, а задля власного задоволення – їй лише подобається це робити.

            Але це було неправдою. Ми потребуємо визнання. Навіть найтихіші і найнепомітніші з нас – зовсім не звичайні. Не такі, як усі. Тому що не уснує таких, як усі. Хтось знаходить своє покликання, комусь це вдається зробити на початку життя, а хтось навіть і не намагається шукати, мучиться, не знаючи, хто він насправді, почуває себе нещасним і не здогадується про своє справжнє призначення. Хтось просто не вірить у себе. А деякі навіть себе бояться. Бояться виглядати смішними і не такими, як усі. Але ж це безглуздо. Немає їх, немає таких, як усі. А це означає – боятися нічого не потрібно.

V

Наприкінці травня, після закінчення занять у школі, Суїні в маленькій подорожній клітці повантажили до дідусевого джипа і повезли в село. Разом з Асею, звичайно.

Суїні й гадки не мала, що буває такий неосяжний простір навкруги. ЇЇ випустили з клітки на траву. Свинка озирнулася, амагаючись з’ясувати – де ж знаходиться Південна Америка. Та завдання виявилося їй не під силу. Тож вона вирішила рухатися навмання. Зібравши усі свої кавійські сили, Суїні кинулася навпростець крізь хащі чагарника – на батьківщину.

Але Ася побігла слідом і спіймала її. Домашні вирішили, що свинка просто зглузду з’їхала від надлишку кисню, і відтоді вигулювали Фросю тільки під пильним наглядом.

Одного разу в гості до дідуся приїхав його давній знайомий. Як Суїні відчула, що ця людина докорінно змінить її життя, сказати важко. Здається, навіть неможливо. Десь біля потилиці в неї раптом утворився клубочок нервових мурашок, які швидко- швидко побігли по всьому тілу. Свинка стала на задні лапки, передні трошки розвела в боки – вона танцювала, повертаючи голову і підспівуючи собі.

Навкруги всі завмерли. У Асі навіть ротик розкрився від подиву. Загальне заціпеніння тривало досить довго, аж поки Суїні втомилася.

“Браво!!!- Знайомий дідуся був у захваті. – Все чудово, але з ім’ям для своєї красуні  ви, здається, не вгадали. Яка ж це Фрося? Вона – Суїні. Подивіться самі – справжня Суїні.

Цей дивовижний чоловік був дресирувальником. На пенсії. Хто-хто, а він розумівся на тваринах та їхніх іменах.

Суїні довго не спускали з рук. Ні, свинку не стали більше любити- її без того дуже любили. ЇЇ почали поважатися, а ще пишатися нею.

  1.  

Знаєте, що влітку гірше за все? Літо не встигає початися, як одразу закінчується.

Ось і серпень – час зорепаду. Відкрию вам іще одну тажмницю. В серпні зірки не лише падають. Інколи вони ще і сходять.

Бабуся пошила для Суїні гарну сукню з розкішною спідницею, мама зробила крихітний оксамитовий капелюшок – циліндр, який кріпився тоненькою гумою під підборіддям, дідусь побудував справжгю сцену під прозорим пластиковим ковпаком на довгій палиці. Все було готове для першого виступу на публіці.

Це сталося на Хрещатику, однієї суботи, коли там перекривають рух автомашин. Клоуни, співаки, художники – кого тільки тут не буває в цей час. Справжнє місце для дебюту. Суїні дуже хвилювалася. Дуже. До сліз. Ася також.

Перехожі зупинялися і з цікавістю спостерігали за морською свинкою, яка танцювала і співала. Погодьтеся- це незвичайно. Де ви бачили морську свинку, що танцює і співає?

Перехожі бувають різні. Бувають перехожі діти, бувають перехожі мрійники, а бувають перехожі продюсери. А продюсери це ті самі люди, без яких не може обійтися жоден актор. Насамперед справжній. Це саме вони допомагають створити відповідний сценічний образ, організувати виступи, дбають про те, щоб артист творив і ні про що не турбувався.

Сталося так, що один такий перехожий продюсер і побачив перший виступ нашої Суїні. Уявіть собі, це був не звичайний перехожий продюсер. Він приїхав з Латинської Америки.

Ви, мабуть, здогадуєтеся, що було далі. Саме так. Суїні запросили на гастролі. До Південної Америки. Звичайно, уклали угоду, як і годиться у таких випадках, обумовили всі питання, що цікавили обидві сторони.

І ось Суїні пливе океаном. У каюті комфортабельного лайнера. Їсть виключно екзотичні фрукти і відпочиває на тирсі червоного дерева та пелюстках свіжих троянд. Вона пливе до своєї мрії. Вона майже торкається мрії маленькою лапкою.

Чому ж знову стоїть той клубочок у горлі? І котяться сльози по волохатих щоках?

Це від щастя. 

Ghenya Fitch